Page 49 - На краю Ойкумены
P. 49

співбесідника.
                     — Навіщо ж ти робив усе це? — спитав якось раз Пандіон. — Хіба ти не міг виїхати?
                     Єгиптянин розсміявся беззвучним, невеселим сміхом.
                     — Країна  Та-Кемт  —  особлива  країна.  Ти,  чужинець,  не  розумієш  її.  Ми  всі  тут  в
               полоні, не тільки раби, але й вільні сини Чорної Землі. Колись, у далеку давнину, пустелі
               охороняли нас. Тепер Та-Кемт, затиснутий серед пустель, — це велика тюрма для всіх, хто
               не може робити далеких походів з численним військом.
                     На заході — пустеля, царство смерті. На сході — пустеля, через яку можуть проходити
               тільки  великі  каравани  з  запасами  води.  На  півдні  —  ворожі  нам  дикі  племена.  І  сусідні
               народи палають гнівом на нашу країну, що побудувала свій добробут  на нещасті слабших
               племен.
                     Ти не син Та-Кемту і не розумієш, як страшно нам померти на чужині. В цій, скрізь
               однаковій долині Хапі, де тисячоліттями жили наші предки, перекопали всю землю, вкрили
               каналами  і  зробили  родючою,  повинні  померти  і  ми.  Та-Кемт  замкнутий,  і  в  цьому  його
               прокляття.  Коли  надто  багато  людей,  їхнє  життя  не  має  ніякої  ціни,  а  переселятися  нам
               нікуди, — обраного богами народу не люблять люди чужих країн…
                     — Але зараз хіба тобі не краще втекти? — допитувався Пандіон.
                     — Втікати одинокому і затаврованому? — здивувався єгиптянин. — Я тепер гірший від
               іноземця… Запам'ятай, екуеше, втекти звідси не можна! Хіба тільки силою перевернути всю
               країну Чорної Землі. Але хто ж може це зробити? Хоча були такі події за давніх часів, —
               Яхмос сумно зітхнув.
                     Насторожений  Пандіон  почав  розпитувати  Яхмоса  і  довідався  про  великі  заколоти
               рабів, які потрясали іноді країну. Довідався і про те, що до рабів приєднувались найбідніші
               прошарки населення, життя яких мало чим; відрізнялося від підневільного.
                     Довідався і про те, що простим людям заборонено мати стосунки з рабами, бо «бідна
               людина  може  підбурити  натовп,  відданий  в  робочі  будинки»,  як  писали  фараони  в
               настановах своїм синам.
                     Вузький був світ для бідних синів Та-Кемту, — тільки одну вулицю свого селища знав
               хлібороб  чи  ремісник.  Він  намагався  мати  якомога  менше  знайомих,  принижувався  перед
               стражами — «вісниками», що приносили йому накази чиновників. Фараон вимагав покори і
               важкої  праці,  за  найменшу  провину  людей  немилосердно  били.  Величезна  кількість
               чиновників обтяжувала країну, вільний виїзд і мандрівки заборонялися всім, окрім жерців та
               вельмож.
                     На прохання Пандіона, Яхмос накреслив на підлозі у відблиску місячного світла контур
               країни  Та-Кемт,  і  молодий  еллін  жахнувся.  Він  знаходився  посеред  долини  великої  ріки
               завдовжки  багато  тисяч  стадій.  На  північ  або  на  південь  була  вода  і  було  й  життя,  але
               пробратися  до  кордонів  держави  вздовж  по  густо  заселеній,  вкритій  військовими
               укріпленнями країні неможливо. А по обидва боки, зовсім поряд, лежали безлюдні пустелі,
               там не було населення, але й не було змоги існувати.
                     Небагато доріг для караванів з колодязями добре охоронялися.
                     Після того як пішов єгиптянин, Пандіон не спав цілу ніч, намагаючись придумати план
               втечі.  Юнак  інстинктивно  розумів,  що  надалі  надій  на  щасливий  кінець  втечі  буде  тим
               менше,  чим  більше  виснажить  його  непосильна  праця  раба.  Тільки  винятково  сильним  і
               витривалим людям може усміхнутися щастя під час втечі.
                     На другу ніч Пандіон поповз до етруска Каві, переказав йому все, про що довідався від
               єгиптянина, і переконував зробити спробу збунтувати рабів. Каві відмовчувався, поскубуючи
               в  роздумі  бороду.  Пандіонові  було  добре  відомо,  що  підготовка  до  повстання  давно  вже
               ведеться, що в групах різних племен уже висунуто своїх ватажків.


                     — Я не можу терпіти більше, та й навіщо? —  пристрасно вигукнув молодий еллін, і
               Каві  швидко  затулив  йому  рота. —  Нехай  смерть, —  додав  еллін,  заспокоївшись. —  Чого
   44   45   46   47   48   49   50   51   52   53   54