Page 50 - На краю Ойкумены
P. 50

чекати,  що  зміниться?  Коли  зміниться  через  десять  років,  то  тоді  ми  вже  не  зможемо  ні
               битися, ні втікати. Хіба ти боїшся смерті? Каві підняв руку.

                     — Не боюсь, і ти це знаєш, — відрубав етруск. — Але за нами не одне життя, а п'ятсот.
               Чи ти хочеш принести їх у жертву? Дорога ціна твоєї смерті!
                     Пандіон рвучко підвівся і вдарився головою об низеньку стелю.
                     — Я подумав, поговорю, — поспішно промовив Каві,— але шкода, що лише два шене
               поблизу від нас. Погано, що у нас нема язиків по інших шене. Завтра вночі, будемо говорити,
               я дам тобі знати, попередь Кідого…
                     Пандіон вибрався з хижки етруска, проповз вздовж стіни, і поспішаючи, щоб встигнути
               до сходу місяця, поліз до Яхмоса. Яхмос не спав.
                     — Я був у тебе, — схвильовано прошепотів єгиптянин, — але тебе не застав. Я хочу
               тобі  сказати… —  Він  запнувся. —  Мені  сказали,  що  завтра  мене  заберуть  звідси  —
               відправляють триста чоловік на золоті рудники в пустелю. Так от — звідти не повертається
               ніхто…
                     — Чому? — запитав Пандіон.
                     — Раби,  вислані  туди,  рідко  живуть  більше  року.  Нема  нічого  більш  жахливого, ніж
               праця там — у розпеченому серці гори, без повітря. І води дають мало— її невистачає. Треба
               бити найміцніший камінь, піднімати руду на собі в корзинах. Найвитриваліші падають, як
               мертві,  наприкінці  робочого  дня,  стікаючи  кровью  з  вух  та  горла…  Прощай,  екуеше,  ти
               світла людина, і я полюбив тебе, хоча ти врятував мене даремно. Але я ціную не порятунок, а
               співчуття…  Давно  вже  гірке  життя  змусило  нашого  стародавнього  співця  скласти  хвалу
               смерті. І я зараз повторяю її.
                     — «Смерть стоїть передо мною, як одужання перед хворим, як вихід після хвороби, —
               речитативом зашепотів єгиптянин, — як перебування під парусом у вітряну погоду, як запах
               лотоса, як дорога, обмита дощем, як повернення додому з походу…» голос Яхмоса обірвався
               з стогоном.
                     Охоплений жалем, молодий еллін присунувся до єгиптянина.
                     — Але ти можеш сам… — Пандіон не доказав. Яхмос відсахнувся.

                     — Що ти говориш, чужинцю! Хіба я можу примусити своє Ка           57  вічно мучити Ба 58  в
               безконечних стражданнях…
                     Пандіон нічого не зрозумів. Він був щиро переконаний, що після смерті кінчаються і
               муки, але промовчав, пожалівши єгиптянина.
                     Яхмос заходився поспіхом рити землю в кутку своєї хижки, відсунувши вбік солому, на
               якій спав уночі.
                     — Ось  візьми  оцей  кинджал,  якщо  ти  колись  наважишся…  а  це  на  згадку  про  мене,
               якщо  трапиться  чудо  і  ти  станеш  вільним, —  Яхмос  поклав  на  руку  Пандіона  гладеньку
               холодну річ.
                     — Що це, навіщо воно мені? — здивувався молодий еллін.
                     — Це камінь, який я знайшов у підземеллях одного старого храму, захованого в скелях.
                     І Яхмос, зрадівши, що має змогу забутися в спогадах, розповів Пандіону про таємничий
               стародавній храм, на який віл натрапив, шукаючи багатих гробниць, біля завороту великої
               ріки за багато тисяч ліктів нижче від «Міста»-столиці Нут-Амон.
                     Яхмос помітив сліди старої стежки, що вели до стрімких урвищ від берега невеликої
               затоки, густо зарослої очеретом. Місце було віддалене від селища, і ніхто туди не заглядав,
               бо нічого привабливого для хлібороба чи пастуха не було на неродючих скелястих урвищах.
                     Яхмос  міг  без  остраху  провадити  свої  розшуки  і,  не  гаючи  часу,  попрямував  у  глиб


                 57  Ка — за єгипетськими віруваннями, розумна душа.

                 58  Ба — тілесна душа, привід тіла.
   45   46   47   48   49   50   51   52   53   54   55