Page 51 - На краю Ойкумены
P. 51

вузької  ущелини,  заваленої  кам'яними  брилами.  Каміння  вкривало  стежку,  як  видно,
               обвалившись набагато пізніше того часу, коли вона сполучала це місце з берегом ріки. Довго
               Яхмос  пробирався  через  скелі,  водориї,  кущі  колючок.  В  ущелині  було  безліч  павуків  —
               поперек  проходу  були  натягнуті  тенета  з павутиння,  що прилипало  до  спітнілого  обличчя
               грабіжника царських могил.
                     Нарешті  стіни  ущелини  розступилися,  відкриваючи  замкнену  серед  високих  горбів
               долину. В центрі її височів горб, облямований двома рядами зрошувальних канав, мабуть,
               раніше тут було джерело, яке використовували для саду. Тиша панувала в тьмяному мареві
               задушливої  І  безвітряної  долини.  Чорні  блискучі  скелі  височіли  навкруги,  замикаючи
               долину. Тільки на протилежному її боці видно було ущелину, подібну до тієї, якою пройшов
               Яхмос у це забуте всіма місце.
                     Грабіжник видерся на горб і зразу побачив висічений в скелі хід, до цього захований за
               вершиною горба. Хід був завалений, і Яхмосу довелося чимало попрацювати, перш ніж він
               зміг пробратися всередину. Яхмос опинився в прохолодній темряві. Відпочивши трохи, він
               запалив  світильник,  що  завжди  був  при  ньому,  і  пішов  високим  коридором,  уважно
               оглядаючи статуї, що виступали по обидва боки. Яхмос побоювався підступних пасток, —
               що загрожували тяжкою смертю. Але його побоювання були даремні: стародавні будівники
               або не поставили пасток, покладаючи надію на приховане розташування храму, або ж минулі
               тисячоліття знешкодили ці пастки. Яхмос без перешкод проник у велике кругле підземелля з
               статуєю  бога  Тота  в  центрі,  що  схиляв  свій  довгий  дзьоб  з  високого  п'єдесталу.  В  стінах
               Яхмос побачив десять вузьких, ніби щілини, входів, розташованих на рівній відстані один
               від одного. Вони вели до кімнат, завалених напівзотлілими речами: згортками, папірусами,
               дерев'яними дошками з малюнками і написами. Одне приміщення було заповнене в'язками
               сухих трав, що перетворювалися на порох від найменшого дотику, в іншому — лежали купи
               каміння. Не виявивши нічого цікавого для себе, Яхмос обійшов вісім кімнат — всі вони були
               квадратні. Дев'ятий вхід привів Яхмоса в довгасту кімнату, обрамлену колонами з граніту.
               Між ними були закріплені дошки з чорного діабазу, помережані письменами на стародавній
               мові Та-Кемту. Посеред кімнати стояла ще одна статуя носатого бога Тота, на її п'єдесталі, в
               плоскій мідній чаші, заблищав у проміннях світильника коштовний камінь. Яхмос жадібно
               схопив його, підніс до вогню і не втримався від вигуку розчарування… Камінь не належав до
               тих, що цінилися в Та-Кемті. Досвідчене око грабіжника відразу визначило, що для купця він
               не становить цінності. Але, — дивна річ, чим більше вдивлявся Яхмос, тим привабливішим
               здавався йому невідомий камінь. Це був голубуватозелений уламок кристала, завбільшки з
               наконечник  списа,  плоский,  полірований  і  надзвичайно  прозорий.  Зацікавлений  Яхмос
               вирішив прочитати стінні написи, сподіваючись знайти якесь пояснення щодо походження
               каменя. Він ще не забув стародавньої мови Та-Кемту, якої вчили в школах вищих писарів, і
               намагався розібрати ієрогліфи, що чудово збереглися на поверхні діабазу.
                     У  підземеллі  було  мало  повітря  —  віддушини  для  провітрювання  храму  давно
               завалилися,  олія  в  світильнику  догоряла,  але  Яхмос  уперто  читав,  і  поступово  перед
               знедоленим  грабіжником  розкривалася  повість  про  подвиг,  здійснений  за  незапам'ятних
               часів,  невдовзі  після  побудови  великої  піраміди  Хуфу.  Фараон  Джедефра  послав  свого
               скарбника Баурджеда далеко на південь, в Та-Нутер — Країну Духів, щоб дізнатися про межі
               землі і Велику Дугу — океан. На семи найкращих кораблях Баурджед відплив на південь з
                                                   60
               гавані Суу 59  на Лазурових Водах.  Сім років мандрували сини Чорної Землі. Вони досягли
               Великої Дуги і довго пливли на південь, вздовж невідомих берегів. Половина людей і чотири

               кораблі загинули від страшенних бур Великої Дуги, а решта досягла казкового Пунту.        61  Але

                 59  Гавань Суу — нині Коссейр на Червоному морі.

                 60  Лазурові Води — Червоне море.

                 61  Пунт — легендарна країна, багата золотом і пахощами; за уявленням єгиптян, знаходилась біля верхів'я
   46   47   48   49   50   51   52   53   54   55   56