Page 52 - На краю Ойкумены

наказ фараона гнав їх далі: їм потрібно було довідатись, де саме на далекому півдні
знаходяться межі землі. Залишивши кораблі, сини Чорної Землі рушили на південь
суходолом.
Більше як два роки мандрували вони через темні ліси, перетинали широченні степи,
переходили грізні гори — оселі блискавок — І досягли, вичерпавши всі сили, великої ріки,
на якій жив могутній народ, що вмів будувати кам'яні храми. Виявилося, що край землі все
ще безмежно далекий, — там, на півдні, за блакитними степами і лісами з срібним листям. І
там, за межами землі, тече Велика Дуга, — океан — межі якої нікому Із смертних невідомі.
Мандрівники зрозуміли своє безсилля виконати до кінця волю фараона і повернулися в
Пунт, спорядили нові судна замість своїх старих, поточених шашлем і розбитих у боротьбі з
хвилями Великої Дуги. Але уцілілих людей ледве вистачило на один корабель.
Навантаживши його дарами Пунту, сміливці вирішили повторити свій неймовірно тяжкий
шлях. Прагнення повернутися на батьківщину надавало їм сили, — вони перемогли вітри і
хвилі, піщані бурі, підступні підводні скелі, голод і спрагу, пробилися до Лазурових Вод і
прибули в гавань Суу після семи років відсутності.
Багато дечого змінилося на Чорній Землі: новий фараон—немилосердний Хафра—
примусив країну забути про все, крім спорудження другої велетенської піраміди, що повинна
була звеличити його ім'я на тисячі століть. Повернення мандрівників було несподівано для
всіх, і фараон був розчарований, дізнавшись, що земля і океан безмежні, а народи, що живуть
далеко на півдні, численні. Йому, що вважав себе володарем цього світу, Баурджед довів, що
країна Та-Кемт—всього тільки маленький куточок Велетенської землі, багатої на ліси й ріки,
на всякі плоди й звірі, населеної різними племенами, так само вправними у праці і на
полюванні.
Гнів фараона обрушився на мандрівників—супутники Баурджеда були вислані в далекі
області. Під страхом смерті було заборонено розповідати про подорож, у записах фараона
Джедефра було стерто ті місця, де згадувалося про посилку мандрівників на південь, у
Країну Духів. Сам Баурджед був би загинув від гніву Хафри і його подорож назавжди зникла
б з пам'яті людей, коли б не заступився мудрий старий жрець бога наук, мистецтва і письма
Тота. Цей жрець загартовував загиблого фараона на пізнання меж землі, на розшуки нових
багатств для збіднілого від будування гігантської піраміди Та-Кемту. Усунутий від двору
нового фараона Хафри жерцями Ра, 62 він прийшов на допомогу мандрівникові і заховав його
в таємному храмі Тота, де зібрані були різні таємні книги, плани, зразки рослин і каменів
далеких земель. Велика подорож Баурджеда за наказом жерця була записана на кам'яних
плитах, щоб зберегтися навіки в неприступному підземеллі до того часу, коли країні
потрібно буде це знання. З найдальшої, досягнутої ними країни, за великою південною
рікою, Баурджед привіз голубуватозелений прозорий камінь, невідомий жителям Та-Кемту.
Такі камені добувалися в Країні блакитних степів, що лежала на відстані трьох місяців шляху
на південь від великої ріки. Баурджед підніс в дар цей знак крайньої межі світу богові Тоту, і
саме цей камінь узяв Яхмос з п'єдесталу статуї.
Яхмос не зміг прочитати всієї повісті про мандрівку. Ледве дійшов він до опису
якихось чарівних підводних садів; на які натрапляли мандрівники під час плавання по
Лазурових Водах, як світильник погас і грабіжник ледве вибрався з підземелля, захопивши з
собою тільки незвичайний камінь.
При світлі дня кристал з далеких земель виявився ще прекраснішим, і Яхмос не
розлучався з ним. Але камінь не приніс йому щастя.
Пандіона чекав довгий шлях на батьківщину, і Яхмос сподівався, що камінь, з яким
Баурджед дістався додому з нечуваної далини, допомагатиме й еллінові.

Нілу, в Країні Духів Та-Нутер. Пізніше, коли єгиптяни почали плавати далеко на південь, країни, відкриті ними
на східному узбережжі Африки, на південь від Сомалі, дістали назву Пунту.

62 Ра — ім'я бога сонця в Стародавньому царстві — верховне божество.