Page 71 - На краю Ойкумены

Тут було багато «бегемотів. Пандіон, етруски та інші раби з північних країн ще раніше
познайомилися з потворними мешканцями річки, яких єгиптяни називали «хте». Бегемоти не
виявляли страху перед людьми, але й не нападали на них без причини, тому раби близько
підпливали до них. Безліч великих голубих плям виднілося вдалині перед зеленою стіною
очерету, показуючи місце відпочинку бегемотів у широких ділянках долини, де ріка
розлилась, мов гладке виблискуюче озеро. Мокра шкіра тварин була голубого кольору.
Товсті жирні звірі стежили за човнами, вистромивши з води величезні, наче обрубані голови.
Частенько тварини занурювали у воду і квадратні морди, тоді на жовтій каламуті, що
виблискувала і струменіла, чорніли тільки лоби з маленькими круглими вухами, які стирчали
наперед. Очі у бегемотів сиділи в опуклостях черепа — це надавало їм особливої лютості, —
пильно і тупо дивилися вони на людей.
У тих місцях, де з дна річки, утворюючи пороги і перекати, здіймалися гранітні скелі,
траплялись глибокі ями з прозорою і спокійною водою. Одного разу, тягнучи краєм гранітної
брили човен, раби побачили на дні такої ями здоровенного бегемота, який повільно йшов по
дну на своїх коротких ногах. Під водою тварина стала зовсім темносиньою. Бувалі негри
пояснювали товаришам, що бегемот часто ходить по дну річки, розшукуючи коріння
водяних рослин.
Долина ще раз різко вигнулася, вже востаннє. Від великого острова, родючого і густо
заселеного, вона тяглася майже прямо на південь — до мети залишалась невелика частина
дороги.
Скелясті краї долини знизились, їх прорізали численні широкі і сухі яри, в яких
траплялись густі гайки колючих дерев. На п'ятому порозі два човни перекинулись: потонуло
одинадцять чоловік, які погано плавали.
Вище п'ятого порога люди, нарешті, побачили першу притоку великої ріки. Широке
гирло притоки, яка називалась рікою Ароматів 80 і впадала в Ніл з правого боку за течією,
зливалося з основним річищем у великих заростях очерету і папірусу. Густа зелена стіна до
двадцяти ліктів заввишки, порізана зигзагами заток і протоками, перегороджувала вхід у
гирло річки. А по берегах, що поділились на окремі пасма горбів, все частіше траплялися гаї;
колючі стовбури дерев були все вищі, зарості довгими темними стрічками йшли від ріки в
глибінь невідомої і безлюдної країни. По схилах стриміли жмути жорстких трав, які тихо
шелестіли на вітрі. Надходив момент розплати за вільне подорожування, без ланцюгів і
тюрми, і в серцях рабів зростала глуха тривога.
«Скоро почнеться страшне випробування: одні врятуються ціною крові і мук
товаришів, інші залишаться назавжди в невідомій країні, впавши спокутною жертвою». Так
міркував Каві, мимоволі оглядаючи товаришів, намагаючись уявити собі їхнє майбутнє.
Країна, що лежала вище по ріці, набирала все більше вигляду рівнини. Болотисті
береги облямовували блискотливу гладінь річки чіткою темною лінією високих трав, які
простяглися скільки око сягало. Зірчасте волоття папірусу звисало над рікою, порушуючи
одноманітність рівних берегів. Трав'янисті острови дробили течію на лабіринти вузьких
проходів — глибока вода була таємнича і темна між високими стінами зелені. Там, де берег
був більш твердий, подорожні бачили великі простори засохлої і порепаної глини, стоптані
численними слідами тварин. Птахи, що були схожі на чорногузів, але майже досягали зросту
людини, дивували полонених своїми страхітливими дзьобами. Здавалося, що голова птаха
закінчується важкою кістяною скринею з хижо загнутим краєм верхнього віка. З-під
навислих орбіт чудовиськ дивилися жовті злі очі.
Під кінець другого дня путі, після впадіння ріки Ароматів у Ніл, пряма, як спис, долина
вигнулася на схід, і люди побачили на завороті берега слабенький димок від двох вогнищ. Це
був сигнал. Тут уже чекали послані вперед мисливці і нубійські провідники із звісткою, що
вони натрапили на звіра. Вночі сто сорок рабів під охороною дев'яноста воїнів вирушили

80 Ріка Ароматів — Атбара, права притока Нілу.